ВІДГУКИ:

         Одеський Винничук.
         Нарешті в рідної Одеси з’явився свій оспівувач, менестрель, трубадур – назвіть як хочете. Ганна Костенко любить Одесу як спадкова одеситка і описує як спадкова українка. Колорит, смак, характери, мова – не фальшиво-анекдотні, а справжні, і ми це свідчимо як люди, які щось-таки знають за Одесу. З дитинства не любили фільмів про Одесу – саме за фальш, який лізе звідусіль. І от нарешті маємо справжню одеську повість, під якою можемо розписатися у тому, що це – справжня Одеса.
         Крім повісті «Цурки-гілки» у книзі є кілька оповідань раннього періоду, на яких Ганна гострила перо.
         Ганна Костенко! Ласкаво просимо у велику літературу!

Брати Капранови,

 письменники, видавці, громадські діячі

В город возвращается настоящая украинская проза. Это роман об Одессе и это особенно сложно. Потому что в Одессе каждый дом, каждый двор – микромир, из которого так легко понять, что происходит в большом мире. Нет, это не Бабель. Хотя, конечно, Аня читала Бабеля. Это скорее южно-американское влияние: будь то Маркес, а, может быть, Борхес... Это, конечно же, хорошее знание современной западной литературы, со всеми ее абсурдистими ходами, ироническим отношением в к жизни, со смехом сквозь слезы.

         Смех сквозь слезы – одна из характерных черт этой книги.

Евгений Голубовский,

вице-президент Всемирного клуба одесситов, журналист, литератор, искусствовед, редактор газеты «Всемирные одесские новости»

Роман в новеллах о жизни Одесского дворика и смерти Одесского мифа. О том, что если люди разваливаются, то дома – бывает тоже, бывает — наоборот; о пьяном румыне в гробу, о бандерше Фире, о недовольной Феце, о «пані Гулі з її хворою піхвою», о войне, о том, что детские игры всегда предвосхищают будущее, в них кроется разгадка, слишком страшная и слишком честная, чтоб быть понятной кому-либо, кроме детей. Текст такой густой и сочный, что вызывает литературный аппетит. Персонажи настолько колоритны, что даже чувствуешь их запах.
         Книга сквозит случайной магией, звуками, вздохами, шуршанием пуговиц на халате старой Фецы и скрипом половиц. А еще она смешная и злая, и от этого очень трогательная. Одесский юмор – это не поддатые анекдоты о Фиме под колыхание бельвых веревок, не «я имею тебе шо сказать» и не футболки в духе «кто в Париже Бог, тот в Одессе еле-еле поц». Так об одесском юморе сказано в предисловии: «Філософське сприйняття цього трошки невдалого світу».
         В книге еще есть несколько рассказов, сильных, сюрреалистичных и безжалостных.

Ирина Фингерова,

писательница, создательница и руководитель Театра Ушей

Уникальный стиль Анны, с которым я уже успела познакомиться при чтении первого романа «Те, що позбавляє сну», сейчас набрал такой силы и самобытности, что мне хочется перечитывать повесть вновь и вновь, каждый раз находя для себя новые, остро подмеченные детали образов, попадая в сети хитросплетенных улыбок, от которых рано или поздно начинает щемить под ребрами. Что, собственно говоря, и происходило со мной, когда я перечитывала отрывки вслух своим домочадцам.

Елена Андрейчикова, писательница

Роман написан настолько образным, метафоричным и в то же время точным языком, что шансов сбежать оттуда нет никаких.

Анна Михалевская, писательница

«Те, що позбавляє сну» – розповідь про життя трьох художників, які намагаються створити власний шедевр у світі «недобудованих вавилонських веж», де навіть натхнення приходить лише завдяки потрібним знайомствам. Головні герої намагаються знайти компроміс між соціумом, в якому знаходяться, з його дивними і незрозумілими, подекуди абсурдними законами, і творчістю. Як знайти Бога, натхнення, сенс життя, і головне: не перетворитися на однорідну масу «митців», схожих між собою навіть зачісками? Ці питання не полишають героїв, але кожен з них відповідає по-своєму.



         Абсолютно точно можу сказати, що такої прози в українській літературі ще не було. По-чоловічому жорсткої, точної в деталях і характеристиках персонажів, модерної й антимодерної водночас. По-жіночому м’якої, позбавленої полюсів нелюбові, художньої й закоханої в своїх персонажів.
         Це перша за кілька десятиліть універсальна (в сенсі наднаціональна) спроба витворити на «поточеному бацилею недуги» українському ґрунті справді інтелектуальний роман.

Дмитро Стус,

письменник, літературознавець, редактор

         Роман Ганни Костенко «Те, що позбавляє сну» дозволяє говорити про обживання нових шляхів в літературі, оригінальна і смілива спроба оволодіти трансцендентним і передати його за допомогою слова, зійти на інший щабель людської свідомості. Гостро передано у творі надломленість сучасної доби, занурення в темні вивороти людської свідомості, де позірний хаос виявляється гармонією…
         Її письмо має виражену інтелектуальну енергію, що часто шукає виходу через нонсенс, алогізм і абсурд. Реальний світ тут трансформується у світ знаків і кодів…

Петро Сорока,

письменник, літературознавець

         Роман має не тільки незвичну композицію, а й майстерно прописаний сюжет. У творі підіймається одна з вічних тем, таїни мистецтва, читач має змогу переживати творчі пошуки, муки та одкровення разом з героями роману. Локації у тексті чітко прописані, хоч назви міста немає, проте певні асоціації з улюбленим місцем відпочинку одеської богеми присутні.

Ірина Нечиталюк,

літературознавециця, к.ф.н., доцент.

         Літературний код роману втілено через образ наратора та наочне, «живописне» зображення світу речей і людей у тексті. Роман має три частини, у кожній – свій гомодієгетичний наратор, який оповідає про шлях до справжнього мистецтва.

Галина Бітківська,

доктор філологічних наук, доцент

         Вільям Блейк писав: «Якби очистити браму сприйняття, то людині відкрилося б усе до кінця». Здається, Ганна Костенко та її роман «Те, що позбавляє сну…» спрямовані саме на очищення людського сприйняття, без усіляких викривлень та опуклостей людської душі, такої, як вона є в усій її потворності та абсурдності.

Іванченко В.Є., літературознавиця

         Первый роман Ганны – лирико-психологическая проза, расчитанная на интеллигентного читателя, интересующегося современным изобразительным искусством.

Тина Арсеньева,

журналист, поэт

Нацуме Сосекі – класик японської літератури. Твір «Десять ночей снів» відкриває читачам химерний світ ілюзій, примар, спогадів, асоціацій, насичених глибоким філософським підтекстом.
         Авторка російського перекладу: Майя Дімерлі.
         Авторка українського перекладу: Ганна Костенко.
         Автор ілюстрації: Гліб Кадєєв.


         Порядок подання текстів різними мовами в книзі постійно змінюється… це було зроблено для того, аби читач міг відчути, як змінюється його власне ставлення до тексту залежно від мови глави, її змісту. Адже відмінність відтінків перекладу відчувається вже у назвах твору російською та українською мовами. «Десять ночей снів» дає більш конкретне уявлення про зміст книги, бо відразу складається враження, що автор записав лише те, що побачив уві сні. Російська ж версія «Десять ночей грёз» дає певний простір для читацької фантазії, оскільки є більш абстрактною. Власне українською мовою «Десять ночей снів» було перекладено Анною Костенко з підрядкового перекладу на російську автора проекту. Можливо, саме тому під час читання не виникає почуття ідентичності текстів, відрізняється навіть емоційний настрій деяких «снів»... відмінності у перекладі пронизують всю збірку, роблячи її більш многогранною з одного боку і зрозумілішою для сприйняття – з іншого.
         «Десять ночей снів» стала першою за останні п’ятнадцять років можливістю українсько- та російськомовного читача… познайомитися з ще одним аспектом творчості засновника модерної натуралістичної японської літератури, яким вважається саме Нацуме Сосекі.

Бондар А.С.,

Інститут філології, Київський національний університет

імені Тараса Шевченка